ieroglif-karateЗустрічається твердження, що через значення слова “карате” (порожня рука), будь-яку систему бою чи вид спорту, що не застосовує зброї, можна назвати карате. Цей аргумент є суперечливим і спрощеним, оскільки карате, як мистецтво, визначається також відношенням до його філософії, питаннями про походження та неповторність, а також, національними питаннями.

Зв’язок між Окінавою та Японією є досить складним. Окінавське бойове мистецтво “те”  практикувалося в Окінаві королівськими сім’ями та їх наближеними за багато сторіч до появи і впродовж розвитку впливу Китаю. Існувало декілька формальних/офіційних стилів ті та досить багато майстрів, які практикували бойові мистецтва у власний спосіб. Членів вищих класів Окінави регулярно відправляли до Китаю для вивчення різноманітних політичних та практичних дисциплін. Частково завдяки цьому відбулося і залучення беззбройного китайського кунфу у окінавські бойові мистецтва.

Ранні стилі карате часто узагальнюють під назвами Сюрі-те, Наха-те та Томарі-те, що походять від назв трьох міст, де ці мистецтва виникли. Кожна школа та її вчителі мають або мали свої особливі кати, прийоми та принципи, що відрізняють або відрізняли їх місцеву версію “те” від усіх інших.

yaponia_flag

Введення та популяризацію карате на головних островах Японії переважно ставлять у заслугу Фунакосі Ґітіну, засновнику Шотокан карате. Фунакосі Ґітін інтерпретував частину “кара” з карате-до як самоочищення від егоїстичних та злих думок, оскільки лише з чистим розумом та свідомістю можна зрозуміти те (знання), що здобувається. Фунакосі також вірив, що людина повинна бути «скромною у душі та витонченою назовні». Лише через смиренність людина може відкритися для багатьох уроків карате — шляхом послуху та сприйняття критики. Він вважав найголовнішою рисою ввічливість, а також вірив, що «карате правильно застосовується лише у тих рідких випадках, коли людина повинна фізично перемогти супротивника, бо інакше сама буде фізично переможеною». Для Фунакосі не було незвичайним, коли каратист використовував своє мистецтво можливо лише одного разу за усе життя, оскільки каратист не повинен «бути легко втягнутим у бійку». Для нього, один удар, нанесений експертом, міг означати життя або смерть.

Сучасні зм%d0%b1%d0%b5%d0%b7-%d0%bd%d0%b0%d0%b7%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d1%8fагання з карате мають дві дисципліни: спаринг (куміте), формальні врави або форми (ката). Учасники можуть брати участь у змаганнях індивідуально або у складі команди. Спаринг судить головний суддя (рефері), якому зазвичай допомогають рефері-асистенти, що перебувають на чотирьох кутах татамі. Оцінка ката відбувається анолгічним суддівським корпусом. Поєдинки зі спарингу типово діляться за вагою, віком, статтю та досвідом учасників.

Міжнародні змагання організовуються дуже ретельно. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) визнав Всесвітню федерацію карате (WKF) відповідальною за змагання з карате на Олімпійських іграх, а в 2016 році карате було затверджено, як олімпійський вид спорту.